Контакти

Телефон

+38 (044) 494-04-26

E–mail

office@agro-region.com

Адреса

Kungsgatan 33, Box 1364, 111 93 Stockholm, Sweden

детальніше

© AGRO-REGION. All rights reserved.

UA EN
UA EN

Журнал Зерно


10. 04. 23

Наша розмова з віцепрезиденткою Українського клубу аграрного бізнесу (УКАБ) та генеральною директоркою (2012–2022) і власницею групи компаній«Агро-Регіон» Катериною Рибаченко відбулася в передденьрічниці початку повномасштабної агресії знавіснілого супостатана українські землі. Ми згадалиподії буремної весни-2022, обговорили, чи можна вивести кукурудзу з глухого кута логістичних
проблем, накреслили перспективиприйдешньої посівної та наголосили на незламності українського фермерства.

Розмінування у вікні можливостей

– Яку площу обробляє «АгроРегіон», в яких областях та які культури в фокусі вашої уваги?
– У нас 41 000 га землі в чотирьох областях: Чернігівській, Київській, Житомирській і Хмельницькій.
Вони розділені на три кластери: Західний – це Житомир і Хмельницький, Центральний – це Бориспіль, Північний – Чернігів.

Наша спеціалізація в останні п’ятнадцять років – кукурудза. Вона становить до 50% сівозміни. Вирощуємо ще й пшеницю в сівозміні з ріпаком, а також сою, соняшник, пивоварний ячмінь. На Чернігівщині майже 50% нашого земельного банку: 19 000 га в Козелецькому та Борзнянському районі.
– Чи можливо взагалі агропідприємству, надто такому, яке обробляє землі в прикордонні, було підготуватися до війни?
– За кілька тижнів до повномасштабної війни ми створили штаб, який розробив так званий contingency plan, себто план того, що робити, якщо щось погане станеться. На початку лютого  2022 р. ми ухвалили рішення, що перемістимо насіння, добрива, засоби захисту рослин, цінні машини та техніку до іншого регіону, на Захід.. Це те, що було закуплено заздалегідь, підготовлено до весняної посівної та в разі, якби сталося щось погане за найгіршим планом «С», то не хотілося б це втратити. Людей ми проінструктували, як поводитися, забезпечили всі елеватори та підрозділи супутниковим зв’язком, водою, сухою їжею, пайками, конче потрібними речами, навіть видали з каси готівку. Водночас не було якоїсь жорсткої інструкції кожному збирати речі, дітей та їхати геть – люди мали вчиняти на свій розсуд, евакуація родини –річ особиста. Проте в разі, якщо людина бажала виїхати, ми надавали маршрут, адресу, де співпрацівники та їхні родини, біженці можуть розміститися, адже в насє Західний кластер, і ми готові
були прийняти наших співпрацівників із родинами там. Ба більше, частину жінок, надто при
надії та з малими дітьми, ми пропонували тимчасово перемістити в Литву, де в нас є партнери, які надавали всім безкоштовне житло в готелі, їжу та забезпечували всім необхідним.

– Як пройшла посівна-2022 затаких украй скрутних умов?
– Коли почалася повномасштабна війна, звичайно, в нас майже одразу пропала нормальна комунікація та логістика з Чернігівщиною. А там у нас люди й дуже великі активи. Хто хотів і зміг виїхати – виїхав, хто не хотів чи незміг – залишився. Дуже багато наших співпрацівників одразу вступило до лав ТрО. Так вийшло,
що Борзнянський район багатокілометрова загарбницька колона пройшла транзитом, а Козелецький район – збоку. Тобто це не був військовий рух просто крізь усі наші села, але зовсім поруч. На наших полях ми знаходили зенітно-ракетний комплекс «Тор», іншу покинуту воєнну техніку, боєкомплекти. У росіян щось не заводилося, і вони те лишали прямо на дорозі. Кажуть, що вони інколи й навмисно псували свою техніку, аби вона далі не їхала (ба навіть просили, як якісь безхатченки, грошей чи їжі в місцевих жителів, блукали пішки). І ці всі трофеї наші люди знаходили, документували й передавали українським військовим. Коли росіян прогнали з тієї території, себто на початку квітня, весь Бориспільський кластер (а це майже 12 тис. га навколо аеропорту «Бориспіль») потребував розмінування, оскільки там безпосередньо в лісах, посадках, біля наших полів були й позиції українських військ, і позиції росіян. Там йшли справжні бої, Бориспіль був редутом, фортецею, і там були не стільки заміновані площі, а просто чимало залишків ракет, зокрема й касетних – розірваних і нерозірваних. На своїх полях ми знаходили й авіабомби, й чимало
іншого. В останні дні березня – перші дні квітня почали роботу зприбирання всього цього сміття. Розуміли, що це потрібно зробити напрочуд швидко, вікно можливостей у нас – два тижні. Спершу
шукали дронами, наносили на карту, маркували, опісля разом зі спеціалізованими військовими підрозділами розміновували. Коли вже було безпечно, то наші механізатори та інженери навантажувачами діставали це все з полів і вивозили на склад доказів для Гааги. На полях Чернігівського підрозділу було дещо менше залишків снарядів чи ракет, натомість там не лише нам, а й нашим сусідам, довелося розміновувати. Зрештою, ми успішно все зробили. Й уже десь до половини квітня в нас не було якоїсь відчутної небезпеки в полях, відтак стало зрозуміло, що теоретично можемо сіяти. Звичайно, на той момент упевненості в тому, що ти посієш і восени саме ти й збиратимеш, не було. Ми дуже переживали за
людей. Адже, хоча військові нам дали добро, сказали: розміновано, але ж є якась ймовірність, навіть якщо й 0,1%. що ти щось не побачив. Це надто велика небезпека, й мав ухвалити рішення кожен механізатор, кожен агроном, директор підрозділу: чи йти, чи не йти. Й ось у другій декаді квітня наша дивовижно смілива директорка Чернігівського кластера Катерина Мороз, яка до речі нещодавно отримала високу нагороду «За сприяння війську» від самого Головнокомандувача Збройних Сил України Валерія Залужного, разом зі своїм колективом звернулася до Наглядової Ради за дозволом сіяти. Це було дуже патріотично та зворушливо. Так, ми всі чули Президента, який сказав в одному зі своїх вечірніх звернень аграріям, що ми – економічний фронт, ми маємо сіятися, якщо можна, якщо це безпечно, але… все ж таки сумніви були. Ми вагалися, але бачили, що в людей очі горять, усі хочуть стартувати, всі розуміють відповідальність, бо якщо не посіяти, то не буде роботи, не буде зарплати, не буде підприємства. Зрештою,
ухвалили рішення сіяти, повернули техніку й усе, що потрібно для сівби, та посіяли. Єдине, що ми в останній момент змінили кроп мікс. Прагнули посіяти те, що буде простіше в логістиці. Відтак зробили акцент на соняшнику. Як неуспішний рік, то все приходить одразу: війна, чума, голод і смерть. От і соняшник вийшов зовсім не такий, як хотілося б. Він зіграв і з нами, і з компаніями, які так само зробили на ньому наголос, думаючи про логістику, дуже злий жарт у рік  війни. На жаль, на Чернігівщині так склалися погодні умови, що на соняшник восени просто вилилися геть усі опади року! Десь шість тижнів поспіль там був дощ щодня, що сильно ускладнило збирання. У багатьох компаній воно затягнулося аж до листопада чи навіть грудня, а хтось покинув і не дозбирував. Одне слово, для соняшнику на півночі це був жахливий рік, хоча навесні здавалося, що ставка на олійні в прикордонному регіоні – слушне рішення, адже трохи поліпшує ситуацію з логістикою порівняно з кукурудзою.

– Існує думка, що Чернігівська область не надто соняшникова…
– Усе відносно, в нас там у сівозміні завжди соняшнику було до 20%, і він давав нормальну врожайність. Усе залежить від добору насіння, технології, терміну сівби, погодних умов. Ми здебільшого висіваємо якісне насіння провідних світових брендів. Урожайність за планом у нас мала бути 3,2 т/га в сухому та почищеному, що є п’ятирічна середня, але 2022 р. дістали за всім «Агро-Регіоном» тільки 2,7 т/га, а на Чернігівщині пересічно по соняшнику було 2,5 т/га. Для нас це найгірший результат за останні 15 років, алещо поробиш…
– А соя?
– Щодо сої було складніше ухвалити рішення про перехід кукурудзи в сою, оскільки її слід багато доглядати та обприскувати, до того ж в останній момент знайти якісне насіння. Ми вирощуємо сою за звичайною технологією, не ГМО. Там дуже багато технологічних операцій та уваги потрібно, а ми не знали навесні, чи буде нормальний доступ у поля впродовж сезону. Адже коли почалася війна, то було заборонено нічні операції, ускладнилися об’їзди полів, не можна використовувати дрони тощо. Виходило
так, що по сої просто не було зрозуміло, як дотриматися програми.  Соя (вона була лише в Західному
кластері, а на Чернігівщині її не висівали) пересічно дала 3 т/га в заліку.

Логістичне питанняпоки без відповіді
– На численних заходах, які відбулися наприкінці минулого року, чимало йшлося про нерентабельність або вкрай низьку рентабельність кукурудзи через логістику («Укрзалізниця», коли м’яко, не надто сприяє кукурудзяним перспективам). Запитання до вас як до керівниці агрохолдингу, який традиційно робить основний наголос на «цариці полів»: чи варто сіяти кукурудзу?
– На жаль, так склалася ситуація з вартістю залізничної логістики, що починаючи з минулої весни й
дотепер вона дуже й дуже дорога. Й не лише тому, що зерно слід везти за кордон (закордонна складова, перевантаження на кордоні з вагона в вагон чи перестановка з широкої колії на вузьку, дорога до порту ЄС – це окрема річ, і цю частину додаткових витрат поки що компенсують все ж таки рекордно високі ціни на світовому ринку зерна), натомість логістика напрочуд зросла по території України, в гривні – втричівп’ятеро. Останні 10 років ми жили за таких реалій, що в нас вартість логістики становила, якщо переводити у валюту, від 15$/т до 30$/т (без ПДВ). Бюджетування в компаніях було в останні роки на рівні 20$/т. Це – вартість перевезення кукурудзи до порту на відстань 600–650 км. Ми ж розташовані, якщо брати, наприклад, від Борисполя, що до західного кордону на відстані 650 км, що до порту на такій самій
відстані. І це означає: якщо в тебе врожайність у сухому зерні 9–10 т/га, то витрачатимеш на доставку до 200$/га. Такі витрати закладаються в собівартість тонни кукурудзи, і вони співставні з тим, що платить, наприклад, румунський чи польський фермер на свою доставку зерна в порт. Витрати на вирощування кукурудзи в останні роки в Україні були 1000–1100$/га (з гарним насінням, із достатньою кількістю добрив, із правильною програмою захисту рослин). Й у цій собівартості 200$/га – невеличка частка, десь до 20%, а решта – витрати на вирощування та сушку. Коли почалася повномасштабна війна та почав діяти зерновий коридор, вартість перевезення по території України виросла до напрочуд високих показників, перевищила половину собівартості кукурудзи та інших зернових. Розуміючи всю трагічність ситуації, ми разом з іншими агровиробниками – членами Українського клубу аграрного бізнесу (УКАБ) зробили аналітику в кооперації з Центром економічного відновлення та командою EasyBusiness щодо причин, які вбивають кукурудзу й назагал аграрний сектор України. Так от: питання номер один – дороге залізничне перевезення по території України, яке дотепер не дешевшає та продовжує завдавати шкоди кожен день.
Як так сталося? Чи тому, що аграрії недостатньо чи незрозуміло про це говорили з Урядом весь рік, не бажали критикувати публічно, бо війна – не час для критики; чи тому, що Уряд фактично вважав, що агросектор все витримає, адже в нього є певний запас міцності, були гарні роки до того… Проте маємо, що маємо, й уже не варто очікувати масового повторення весни-2022 зараз. Коли всі, зокрема й ми, як на Чернігівщині, так і в інших регіонах, де були менші челенджі, ухвалили рішення сіятися в повному обсязі за правильною технологічною картою, з гарними добривами, насінням та якісним захистом рослин. Адже на початок війни справді були в агросекторі кошти, заздалегідь до війни закуплені добрива, чекало
на складі насіння, була підготовлена до сезону техніка. Навесні 2022 р. потрібно було лише організувати та мотивувати людей, аби вони вийшли в поля. На жаль, коли вичерпався запас фінансової міцності, більшість аграріїв Центральної, Північної та Східної України дійшла до озимої посівної-2023 не в найкращому стані, адже всі побачили, що ресурсу продовжувати на повну далі
немає. Дива очікувати не варто, бо агро – це дуже капіталомісткий бізнес. У ньому завжди слід мати
на рахунку хоча б 1000$/га, адже щонайменше вкладаєш десь стільки на сезон. На жаль, чимало компаній уже не має таких коштів через те, що логістика вимила їх у нуль. Тому ми бачимо, що посіви
озимини на 2023 р. скоротилися на 40%. Це – нонсенс, адже якщо дивитися по територіях, то Україна тимчасово не контролює десь 14% посівних площ порівняно з попереднім роком. Мінус 14% чи мінус 40% – є різниця?

– І колосальна!
– Скільки коштуватиме логістика в зерні 2023 року залізницею – це питання, на яке нині немає відповіді. Ти не знаєш, як бюджетувати, не знаєш, це буде 200$/га чи 600$/га. І що сіяти: або щось нішеве, що ти можеш вивезти машинами, чи суто олійні. Й дуже важко ухвалюєш рішення щодо пшениці або кукурудзи чи будьяких зернових, адже вони просто не рахуються за сьогоднішньої логістики з більшості регіонів
України. Й моє відчуття: через те, що ми вже довгий час усередині країни ніяк логістику (тобто
оренду вагонів та планову швидкість руху залізницею, що впала з200 км на добу до 50 км на добу)
не врегульовуємо та не розв’язуємо проблему економічної недоцільності вирощування зернових у Північних, Центральних і Східних регіонах. Як результат, навесні ми побачимо, що кукурудзи буде мінус 50%, а пшениця матиме шанси лише як культура продовольчої безпеки та як попередник під ріпак, що дуже сумно. Водночас в «Агро-Регіоні» ми поки що дотримуємося базового
плану та звичайної нашої стратегії, яка полягає в тому, що 50% – кукурудза, але в нас ситуація не є
репрезентативною. Всупереч усьому ми змогли за рік налаштувати автомобільні маршрути: закупили власний автомобільний парк; побудували разом із румунськими партнерами сухий порт
на західному кордоні; орендували вагони, контейнери, платформи, створили контейнерний хаб у Борисполі для збільшення варіантів альтернативних перевезень.

– Отже, не плануєте, принаймні, різко скорочувати посіви кукурудзи на полях «Агро-Регіону»?
– Ні, адже коли ми так зробилипопереднього року, замінившикукурудзу соняшником, то побачили, як це негативно вплинуло на результат, на врожайність. Різкі зміни в сівозміні – це зло, вони порушують технологію. Переорієнтація тільки на олійні культури погіршує якість ґрунтів і додає проблем із погляду захисту рослин. Це – не довготермінове рішення. Його можна ухвалити однораз, а вже вдруге краще
такого вибору уникнути. Одне слово, якщо не знаєш, що сіяти, сій кукурудзу!

– А може на позитивне рішення щодо висівання кукурудзи вплинути той чинник, що її сіятимуть
мало, й відповідно ціна на неї може підвищитися?
– Ні. Все залежатиме від макроекономічної ситуації. Україна хоча й була попередніми роками великим постачальником-експортером кукурудзи з Європи, але ані ми, ані ми разом з іншими країнами ЄС не визначаємо світову ціну, як би нам не хотілося. Ціну визначає Америка, Північна та Південна, де загальні площі під кукурудзою в 5–6 разів більші від Європейського континенту. Нині до світової ціни зерна закладається, якщо можна так висловитися, премія війни. Ми всі сподіваємося, що, дай Боже, війна цього року закінчиться, але тоді й премія війни піде геть, ціни глобальні заспокоються. Тому тут фіфті-фіфті, сієш кукурудзу 2023 року й не знаєш, якою буде світова ціна восени. Все, що ми можемо по кукурудзі
контролювати, – це собівартість виробництва. Й тут, коли ти контролюєш собівартість виробництва на 80%, – це одна річ, а коли лише на 50%, бо логістика-2023 невідома – це інша (сумно посміхається). Ми сіємо кукурудзу рівно стільки, на скільки можемо організувати логістику для неї. Брати ризик й залежати від вартості перевезення, яке тебе може просто вбити, – це безвідповідально! Колись давно ми собі вибрали кукурудзяну спеціалізацію, й на цьому набивали гулі, вчили свої, уроки, робили помилки, переглядали технологію під кожне поле, готували персонал. Проте, зрештою, домоглися того, що стали
найкращими щодо кукурудзи. Отже кукурудзу плануємо і продовжувати.

– Певно, цьогоріч ті, хто сіятимуть кукурудзу, спростять технологію: може, купуватимуть
дешевші гібриди, використовуватимуть більше генеричних
засобів захисту рослин, менше
даватимуть добрив?
– Однозначно менше буде
добрив. Надто на тих землях, де
доволі велика частка гумусу. Фермери відмовляються від комплексних добрив майже повністю і
досить відчутно скоротять азотну частину. Я навіть чула, що дехто із холдингів відмовився від внесення і калію, й фосфору, і навіть азоту. Такий собі експеримент. Щодо засобів захисту рослин думаю, що генериків використовуватимуть більше, але їх і до цього було чимало. Є на ринку генеричні препарати доволі високої якості, які були в нашій програмі й до війни. Одно- чи вже раніше перевірених двокомпонентних генериків ми не боїмося. Щодо насіння – теж, мабуть, якісь там побачимо варіації на тему. Проте «Агро-Регіон» поки що залишається на своїй стандартній технології щодо насіння. Всі ті самі гібриди сіятимемо, які сіяли й раніше. У питанні вибору програми та економії чи не економії на ній чимало залежить від можливостей компанії, амбіцій персоналу, досвіду та знань, здобутих до війни. Тут уже своє рішення ухвалює кожен власник і керівник. Нас на ринку знають як компанію з моделі high-cost – high-yield, тобто високі витрати й високі врожайності. Коли ти хочеш дотримуватися такої технології, маєш відповідну техніку й у тебе вся команда налаштована на високу врожайність, тоді мають бути такі самі й матеріали, які цю модель покликані впроваджувати.

Ми тут трошки заручники ситуації. А ті компанії, які варіювали довійни, можливо, простіше до того
ставляться.

– Й люди, певно, не сприймуть перехід до простіших підходів?
– О, ні! Наша команда ставиться до воєнних реалій із глибоким розумінням. У нас кожен десятий працівник у лавах ТрО та ЗСУ від перших днів війни. На жаль, уже маємо не лише поранення, а й
безповоротні втрати. Допомагаємо фронту щодня, надсилаємо потрібні речі, медикаменти, техніку, амуніцію, тримаємо зв’язок із родинами військових, платимо всім, хто на фронті повну зарплату, перераховуємо гроші на «Повернись живим» – усе це накладає на нас ще більше відповідальності. Маємо не тільки сіяти хтозна що чи хтозна як, а й заробляти гроші в цей складний період, щоб було чим донатити та наближати спільну Перемогу разом.

– Зазвичай, коли ми обговорювали з аграріями поточний момент, то до повномасштабної
війни традиційно панували теми погоди, ціни тощо. А торік додалася ще й воєнна тема, і як похідна від неї логістична…
– Так, українці багато що можутьзрозуміти, пережити, перетравити, затягнути паски, ввімкнути другий подих, аби вийти із ситуації сильнішими, але за однієї умови – якщо бачать справедливість. Щодо логістики, на жаль, ситуація не виглядає справедливою: агросектор з радістю і гордістю рятує весь цей рік «Укрзалізницю», адже їй точно треба функціонувати будь-що, але в тарифі величезна частка тепер – це оренда вагонного парку, з якого 75% – приватні вагони-зерновози. До чого тут вони до порятунку нашої залізниці? Чому в приватних парків рік війни мав бути найкращим за всі часи? Навіщо в нас має бути найдорожча оренда вагонів у світі? Коли економіка, агросектор, люди переживають найгірші часи, в когось рік війни найкращий? Непрозоро, невідомо, не знаємо, скільки ті компанії створили робочих місць, скільки вони сплатили податків, де вони розташовані, де зареєстровані.

– Наскільки добре виявив свої чесноти пивоварний ячмінь буремного 2022-го?
– Так, ми історично були фахівцями в пивоварному ячмені, це – окрема технологія. Навіть мали насіннєве господарство, що 10 років вирощувало насіння для великих брендів. Пивоварний ячмінь колись займав до 15% нашої посівної площі. Проте ми з сумом дивилися останнімироками, як на нього зменшувався
попит, падала ціна, погіршувалися умови форвардних контрактів. На початку 2022 р. ми побачили, що ті, хто в нас регулярно купували ячмінь багато років поспіль, були в якійсь прострації,не знали, будуть вони щось переробляти чи не будуть. Отже – жодних гарантій. А для нас важливо працівникам платити зарплати, державі – податки, пайовикам – орендну плату, все це – наші зобов’язання. Тому, коли почалася
широкомасштабна війна, ми ухвалили рішення поставити пивоварний ячмінь на павзу, значно скоротили площі, посіяли лише те, що не могли не посіяти, бо вже підготували заздалегідь якісь ділянки. Це – 500 га в Борзнянському районі на Чернігівщині. А решту ми прибрали з кроп міксу й на 2023 р. зовсім не плануємо сіяти теж. Ціна ячменю нині така, що за теперішньої вартості логістики, ця культура є глибоко
мінусовою. Ми не можемо собі ії дозволити. Різкі зміни в сівозміні повністю порушують технологію.

– Від багатьох аграріїв чую, що цьогоріч вони планують сіяти культури, якими досі не опікувалися. За нових реалій люди шукають нові підходи. Й, судячи з усього, посівна-2023 буде напрочуд різнобарвною. Чи є в планах «Агро-Регіону» якісь нові культури на сезон, що стартує?
– Взагалі агросектор перейшов до режиму виживання в більшості регіонів, за винятком Західної України. Чимало рішень ухвалюється компаніями не з огляду на прибутки, а в контексті того, чим сплатити зарплату, податки, оренду тощо. Впливає на ухвалення рішень і те, що я можу дістати тут і зараз, а сплатити трохи опісля, в розстрочку. Відтак і виходить зараз різноманітний тренд вибору. Ситуація мінлива, я впевнена, що буде безліч варіантів, і навіть не можна уявити цей мікс! Ми в цьому сенсі дуже не цікаві – зовсім не плануємо експериментувати з новими культурами. Вирощувати в Україні можна майже, бо в нас є умови, є люди та бажання, проте потрібно щонайменше 10 років вчитися, щоб результати були на світовому рівні.

– Ого!
– Ну, добре, п’ять, адже зараз – рік за два. За один рік ти точно не зробиш як належить. Має бути в усьому чітко дотримана технологія та навчені люди! Що більше компанія, то складніше кидатися в якісь новинки та ще й на значних масивах. Для невеличкого фермера одне поле чогось нетрадиційного посіяти важко,
але посильно, а для холдингу щось придумати, виокремити якісь поля, опісля основної культури окремо їхати туди, аби обробляти, придивлятися – істотно додає роботи. Ми нині працюємо за умов нестачі працівників, аджепризов до лав ЗСУ триває. Коли людей недостатньо, ускладнювати логістику чи роботу дуже небезпечно, оскільки через ці експерименти ти можеш випустити з поля зору щось істотніше та більш
дороге. Тому ми для себе ухвалили рішення, що: а) ми йдемо за своєю стандартною технологією, яка в нас була до повномасштабної війни; б) якнайменше ускладнюємо собі роботу через те, що в нас уже є чимало ускладнень (звідки вони лише не йдуть!).

– А звідки йдуть?
– І логістика, й пошук менш дорогого фінансового ресурсу (% ставки зросли за рік майже вдвічі у валюті), й постійні зміни в правилах (ухвалюють нові закони та процедури), й податкова. До речі, податкова дуже повільно опрацьовує повернення ПДВ, у всілякі способи затягує процес, замість дистанційних перевірок благонадійним компаніям влаштовує винятково документальні ще й з надуманим продовженням термінів, блокує накладні. Одне слово, роботи додалося істотно й логістичної, і бухгалтерської, і адміністративної. Тож додавати ще якісь експерименти на полях ми просто не можемо собі дозволити, не
маємо стільки людського ресурсу. Єдине що – продовжимо науководослідну роботу спільно з нашими партнерами, закладемо демоділянки, спробуємо дещо інше насіння, відтестуємо нові препарати захисту задля можливого здешевлення технології в майбутньому. Тобто ставитимемо експерименти в плані варіацій уже знайомої культури. Й плануємо повернення до вирощування насіння на поливі, адже 2022 р.  ми цим не займалися. Відповідне насіннєве господарство в нас розташоване в Борисполі, військові дії відбувалися просто на наших полях, і ми не знали, як полив працюватиме впродовж літа, чи буде вода, чи зможемо виконати умови контрактів та забезпечити високу якість. Відтак ми пропустили сезон-2022, але 2023 р. знову повертаємося на ринок вирощування насіння кукурудзи та соняшнику.

– Чи пролунають у вашій відповіді бодай якісь позитивні нотки, якщо я запитаю про прийдешню посівну в масштабах України, чи все ж таки превалюватимуть негативні очікування?
– Все в наших руках, і це – гарна новина. До того ж ще є можливість в останній момент змінити настрої в агросекторі та врятувати сезон весни-2023, якщо дати фермерам сигнал про те, що вартість логістики не з’їсть половину собівартості продукції. Фермери –они гнучкі, рішення ухвалюють просто зараз: у лютому, березні, на початку квітня. До виходу в поле в нас є вікно можливостей, і можна це зробити. Якщо завтра з
вартістю логістики від Мінагро чи Мінінфраструктури або Укрзалізниці буде якась ясність – буде впевненість у тому, що вартість перевезень територією України повернеться на нормальний рівень, принаймні як був на початку повномасштабної війни (що на мою думку було б єдиним правильним рішенням), то ми точно зможемо повернути досівозміни відчутну кількість кукурудзи й зернових, не втратимо ринки збуту й репутацію потужної країни-експортера. Якщо ж цього не станеться, то побачимо
знову високу кількість гектарів соняшнику, що, в принципі, дасть можливість сплачувати зарплати, податки певний час і створить вал сировини для місцевої переробки, проте вб’є технологію та сівозміну, погіршить стан ґрунту та потенціал майбутніх сезонів. У такому разі після закінчення війни чимало часу піде на подолання негативних наслідків для рослинництва задля відновлення обсягу виробництва та навіть робочих місць. У будь-якому разі українські аграрії – це найпатріотичніші громадяни країни, віддані своїй справі. Кожен ухвалить слушне рішення, виходячи зі своєї ситуації. та посіє навесні стільки, скільки зможе та на що стане сил і грошей. А якщо Україна тимчасово втратить почесний титул зернового
кошика світу, то ми разом його повернемо після війни, звичайно за однієї важливої умови – якщо не нашкодимо самі собі якимись поганими ідеями чи законами, на кшталт експортних мит на зерно чи інших податкових новацій, про які вже зараз чуємо розмови з високих кабінетів. Якщо не вставляти доброчесним
аграріям на регулярній основі ніж в спину, то Україна завжди пишатиметься своїм агросектором.
Агро – це наш фундамент, наша культура та, навіть, наш прапор є жовто-блакитним полем.

Запитував Олексій Рижков

 

останні новини