Інтерв’ю для AgroPolit.com

Катерина Рибаченко: Влада має пам’ятати, що найефективніший власник – той, хто володіє землею і її обробляє

Участь у земельному ринку України компаній з іноземним капіталом викликає в суспільстві шквал запитань і суперечок, пов’язаних із самою можливістю допуску таких гравців на ринок, поетапністю процесу та низкою можливих обмежень для іноземців. AgroPolit.com вирішує з’ясувати, а що ж думають самі представники компаній з іноземним капіталом про запуск земельного ринку та подальші перспективи роботи в Україні? За допомогою ми звернулися до генерального директора Agro Region Катерини Рибаченко, чия компанія вже понад 10 років працює в Україні. 

AcroPolit.com: Як ви охарактеризуєте іноземних інвесторів у сьогоднішньому аграрному секторі та чи відрізняються вони чимось від українських?

Катерина Рибаченко: Я вважаю, що відповідь на це питання визначається культурою ведення бізнесу власником. І, на жаль, українські власники поступаються представникам іноземних компаній. Західний інвестор, публічна компанія або фонд завжди мають точну звітність і ведуть бізнес в Україні за тими ж правилами, що й материнська компанія. Тому, коли йдеться про іноземного інвестора з якоїсь європейської країни, як правило, ці компанії мають бездоганну репутацію, вони ведуть чесний, прозорий бізнес, беруть на себе соціальну відповідальність, опікуються екологічними питаннями (наприклад, проблематикою відновлення земель тощо). Що ж до компаній з українським власником, то вони перебувають на правильному шляху, але багато чого доводиться ще вчити. Адже іноземні компанії приходять вже з готовим комплаєнсом (відповідність внутрішнім та зовнішнім вимогам, – ред.), а українські створюють їх самі.

Знаєте, в Україні є багато позитивних прикладів із компаніями чесних і відповідальних підприємців, але поряд з ними працюють і ті, хто псує імідж українським виробникам. Існують всякі, але справу варто вести лише з тими, хто поділяє твої погляди та принципи прозорого бізнесу.

Також варто зауважити, що хоча європейський підхід до чистоти ведення бізнесу та законності перевершує український, але коли мова про ефективність фермерів і готовність до вирішення проблем у кризових ситуаціях, тут іноземцям є чого повчитися у наших підприємців. Ми ефективніші, адже змушені все детально прораховувати.

AcroPolit.com: Як ви поясните цю необхідність все прораховувати?

Катерина Рибаченко: Якщо узяти пересічного европейського фермера, то заїжджаєш до нього у двір, а там купа зайвої техніки та комплектуючих. У нас такого немає. В України дорогий ресурс капіталу, дорогі кредити. Тому в нас усе пораховано і ніхто не піде на перевитрату коштів. Вони ж трохи розслаблені, адже мають субсидії від держави, у них є державна програма заміни техніки, державна програма страхування, державна програма постачання палива для АПК та інші інструменти стимуляції й підтримки сільгоспвиробника та багато іншого. Але коли іноземні фермери приїжджають до нас і бачать, як у нас зміни на полі підміняють одне одного в режимі нон-стоп, як оперативно у нас відбуваються інші процеси, їм є чого повчитися у нас. І вони їдуть вчитися. До того ж, в Україні підходящі масштаби для випробувань, наприклад, 500 га в одному місці, де можна провести тести з опадами, з різними погодними умовами, технікою, можна проаналізувати результати за різними показниками.

На Заході, коли йдеться про співпрацю і прямі інвестиції, завжди дивляться на такі складові: верховенство права, повага до коштів інвестора та успішні кейси.

AcroPolit.com: Як, на вашу думку, сьогодні сприймають Україну на Заході?

Катерина Рибаченко: Комплексно. На Заході, коли йдеться про співпрацю і прямі інвестиції, завжди дивляться на такі складові: верховенство права, повага до коштів інвестора та успішні кейси.

Варто зауважити, що про верховенства права можна казати знову й знову – це дуже важливо.

Повага до коштів інвестора, здійснених інвестицій – це ледь не найдорожче з того, що може бути в країні, адже дуже просто зіпсувати імідж держави (місце для вдалих інвестицій) і дуже складно потім відновити репутацію.

Вдалі кейси – це показник того, скільки інвесторів прийшли до країни і скільки заробили, скільки з них вийшло, скільки – продовжили працювати. Адже ті з іноземних підприємців, хто прийшов до України й заробив тут грошей, найкращі наші амбасадори за кордоном.

На жаль, із третім пунктом у нас погана ситуація. Ми маємо низку гучних негативних кейсів, коли через скандали страждав весь сектор та імідж прозорих українських компаній, для яких буквально за ніч відразу піднімалася відсоткова ставка з фінансування. А от позитивних прикладів обмаль, і з цим потрібно працювати. Станом на сьогодні ми маємо в руках всі інструменти для виправлення ситуації, але перебуваємо ледь не на самому початку цього шляху.

Нам потрібно навести лад у законності, нам потрібно працювати над збільшенням кількості успішних кейсів і берегти тих інвесторів, які вже тут працюють.

Сучасні технології дозволяють вивести бізнес із «сірої зони» за допомогою механізмів, які масово використовуються в інших країнах. Сьогодні, за допомогою інформаційних технологій, супутників, дронів можна відстежувати й аналізувати необхідну інформацію в режимі онлайн. Але варто пам’ятати, що багато хто від цього постраждає. Тому прем’єр-міністрові, міністру економіки та його команді варто подумати над механізмом амністії, потрібно подумати, як покращити умови ведення бізнесу, щоб підприємцям вигідніше було чесно працювати. Нам потрібно змінювати законодавство, адже в сьогоднішніх умовах втілити у життя вищеназване, здається нереальним.

Я впевнена, якби в Донецьку та Криму було більше іноземних інвесторів, можливо, війни не було б.

AcroPolit.com: Є певні стереотипи та небажання з боку українського суспільства щодо участі іноземних гравців у майбутньому ринку землі. Як ви вважаєте, що дійсно є ризиком, а що з цього профанація?

Катерина Рибаченко: Дивіться, я сама з Донецька. Зараз на сході України окуповано території і поїхати туди я не можу, так само із Кримом, в якому я провела все дитинство. Я впевнена, якби в Донецьку та Криму було більше іноземних інвесторів, можливо, війни не було б. Певні країни, з певною культурою, з характерними інвестиційними підходами – це додатковий захист для країни, в якій вони працюють.

Звісно є ризик, що до нас можуть спробувати зайти представники країни-агресора, але таких можна обмежити на законодавчому рівні, а зараз є всі можливості для того, щоб відстежити будь-якого бенефіціара, тож справа за відповідним законом.

Якщо ж казати про західних бенефіціарів, я не бачу жодних негативних наслідків, лише плюси.

AcroPolit.com: А що ви скажете про транснаціональні корпорації та чутки про «великі гроші», які тільки й чекають шансу зайти на український земельний ринок і купити все, що можна?

Катерина Рибаченко: Це трохи інше, адже одна справа, коли інвестиція заходить у компанію, яка працює на цій землі, створює додаткові робочі місця і додаткову вартість товарів у країні, і зовсім інша справа, коли інвестиції заходять виключно під викуп землі. Тут варто пам’ятати, що інвестицію в землю не можна відокремити від реального агробізнесу. Насправді земля – це лише один з інструментів. Влада країни має пам’ятати, що найефективніший власник – це той, хто володіє землею і обробляє її.

Тож якщо представники інших держав зможуть безпідставно отримати великі площі землі у власність – це створює ризики і викликає багато запитань. Адже ми не знаємо, чи не зміниться політика їхніх країн стосовно України у перспективі 10-20-30 років. Тому в нас мають бути створені умови для того, щоб землю могли купувати ті, хто її обробляє, а якщо там є іноземний капітал з Китаю, Європи чи Америки – це не привід для переживань, адже ці люди все одно будуть обробляти землю в Україні, створювати додаткові робочі місця і додаткову вартість продукції.

І тут не потрібно нічого вигадувати, наприклад, із регуляцією сівозміни чи додатковими стимулами, адже власник у довгостроковій перспективі завжди хотітиме, щоб його земля була максимально продуктивною.

AcroPolit.com: З точки зору представника компанії з іноземним капіталом, як ви оцінюєте законопроект №2178-10 про відкритий ринок землі, проголосований Верховною Радою в першому читанні?

Катерина Рибаченко: Я знаю, в яких муках народжувався цей законопроект, тому співчуваю авторам і підтримую всі ті зусилля, які були направлені на його прийняття, адже у будь-якому варіанті цей законопроект зрушить з мертвої точки питання, пов’язане, насамперед, із несправедливістю, яка триває вже протягом 18 років, щодо людей, які мають володіти цими гектарами землі.

Можливо, уряд не допрацював у напрямку комунікаційної політики, вони не встигли правильно розповісти про цю реформу, але, повторюю, я позитивно ставлюся до цієї ініціативи у будь-якому варіанті. Навіть якщо фінальною версією законопроекту буде передбачена певна етапність – це нормально. Багато країн мали заборону до 20 років на придбання землі іноземцями, потім відкривали для них ринок.

До того ж, не бачу жодних причин для хвилювань, адже ми у будь-якому разі отримаємо позитивний результат, а чи буде в законі поетапність (спочатку лише громадяни України, а потім іноземці) – це питання дискусійне.

Позитивний момент від прийняття цього законопроекту, це те, що земля зможе використовуватися як застава в банках. Для банківського сектору – це додаткове обґрунтування для видачі кредитів, адже сьогодні у аграріїв застави – це техніка та майбутній врожай, що, в принципі, не є «твердою», надійною заставою.

AcroPolit.com: Нещодавно під час вашого виступу на Земельному віче, де обговорювалися питання участі на земельному ринку іноземців, ви, як представник компанії з іноземним капіталом, голосували «за» допуск іноземців, але як громадянка України висловлювали певний скепсис із цього приводу. Поясніть, будь-ласка, вашу позицію?

Катерина Рибаченко: Всі розуміють, що правильна побудова архітектури земельної реформи – це досить складна річ. Наприклад, поступово вартість землі буде збільшуватися. З’явиться певна дельта вартості. І ось тут виникає питання – залишити цю дельту в руках українських громадян, які вже після допуску іноземців зможуть, якщо захочуть, реалізувати право продажу землі й заробити на цьому, чи ми відразу відкриваємо ринок для всіх, даючи змогу всім компаніям без винятку взяти участь у таких операціях.

В принципі, я підтримую обидва варіанти, вважаю, що вони обидва позитивні. Питання полягає лише в тому, хто зможе на цьому першим заробити: приватні особи, українські компанії чи компанії з іноземним капіталом. У будь-якому випадку, а ми оптимісти й віримо в краще, ціна на землю зростатиме, про це свідчить досвід інших країн, які пройшли цим шляхом. Я закликаю українців інвестувати в землю – це буде гарна довгострокова інвестиція, яка точно принесе прибуток.

Я намагалася уявити собі гіпотетичну можливість, за яких умов у Литві в мене могли б відібрати землю або компанію, чи з реєстру щось пропало, але навіть теоретично уявити це собі не змогла

AcroPolit.com: Які умови ведення бізнесу стануть перевагою, а які, навпаки, стримають потенційного інвестора після відкриття ринку (обмеження в купівлі землі, податкова система, верховенство права тощо)?

Катерина Рибаченко: Дивіться, в Литві є компанія «Ауга», яка володіє 30 тис. га землі й торгується на біржі з мультиплікатором 16 до EBITDA (аналітичний показник, котрий дорівнює обсягу прибутку до вирахування витрат за відсотками, сплати податків та амортизаційних відрахувань, – ред.). Якщо взяти українську компанію з аналогічною кількістю землі та поглянути на її біржеві показники, вони будуть меншими за литовські в 4 рази. І такий дисбаланс виникає через відсутність верховенства права в Україні. І ми не зможемо виправити ситуацію, доки не наведемо порядок у цій царині.

Наприклад, я намагалася уявити собі гіпотетичну можливість, за яких умов в Литві у мене могли б відібрати землю або компанію, чи з реєстру щось пропало, але навіть теоретично уявити це собі не змогла. А у нас це ледь не щоденна норма. Поки в Україні ситуація не зміниться, її коефіцієнт буде низьким. І не важливо буде, відкритий тут ринок чи ні. Хоча з відкритим ринком ризики зростають, адже це вже буде не лише внутрішня проблема, негативний кейс винесуть на розгляд світового загалу…

Інвестори – розумні люди, вони звикли розглядати історію майбутніх майданчиків для інвестицій не просто за останній рік, а протягом довгих періодів (10-20 років). І їх досить легко відштовхнути. Вони ставлять «хрест» на регіоні, а повернути – це довга й непроста справа. І в таких питаннях надважлива робота держави і державних інституцій. Якщо ми зацікавлені, якщо ми хочемо розвитку для держави, а без прямих іноземних інвестицій економічний розвиток неможливий, ми маємо зробити все, щоб у нас не було випадків з рейдерськими захопленнями, зникненнями, перереєстрацією чи подвійною реєстрацією та іншими атавізмами, які просто неможливі в іншому цивілізованому світі. Це має піти назавжди.

AcroPolit.com: Однією з найбільших проблем у відкритті ринку землі та допуску іноземців на ринок експерти називають низьку конкурентну здатність українських компаній перед фінансовими можливостями іноземних агентів. Як ви вважаєте, наскільки така оцінка відповідає дійсності?

Катерина Рибаченко: Це дійсно актуальна проблема, адже українські компанії, які не мають прямого експорту, кредитуються в гривні під високі відсоткові ставки. Я не знаю, яку продукцію потрібно вирощувати, щоб компенсувати ці витрати та заробляти гроші. І поки є ця нерівність умов, існує і ризик, що дрібні фермери не зможуть витримати конкуренцію. Це завдання для уряду. Вони повинні створити умови, за яких дрібні фермери мають отримати пріоритет у викупі землі.

AcroPolit.com: Чи зміниться ставлення до України з боку іноземних представників через обмеження останніх на ринку землі?

Катерина Рибаченко: Практика доводить, що навіть із мораторієм до нас приходять іноземні інвестори. То я навіть не уявляю, як може покращений варіант земельної реформи негативно вплинути на тенденцію. Якщо під час дії мораторію до нас приходять інвестори на тривалий термін, то будь-який варіант земельної реформи їх не відштовхне. Як я вже казала, проблеми можуть виникнути через питання, пов’язані з верховенством права в Україні.

AcroPolit.com: Які проблемні питання найчастіше виникають між фермерами та холдингами та чи можна глобально запобігти виникненню конфліктних ситуацій без втручання держави?

Катерина Рибаченко: Коли ми кажемо про фермерів, варто розуміти, про яких саме фермерів ми говоримо: є фермери, які ведуть абсолютно прозорий бізнес. Наприклад, поряд з нами таких чимало. Ми дружимо, обмінюємося інформацією, запрошуємо на різні конференції, семінари. Ми зацікавлені в тому, щоб вони росли і ставали кращими. Адже ми з ними, переважно, конкуруємо за працівників. І нам вигідно, щоб вони працювали в легальному полі й у таких самих умовах, як і ми. Це дозволяє балансувати в питаннях конкурентної заробітної плати і соцпакеті, який ми надаємо.

Ми співпрацюємо з такими фермерами, намагаємося навчити їх сучасним методикам, демонструємо переваги моніторингових систем та нових видів продукції. Наприклад, ми пропонуємо сусідам вирощувати сою без ГМО, адже часто-густо фермери йдуть шляхом більш «дешевих» технологій і вирощують ГМО-сою. А вона може запилити наші поля, що загрожує нашій продукції. Тому ми намагаємося навчити сусідніх фермерів, як можна заробити на товарі без ГМ та знаходимо переваги для такої продукції. Ми ділимося технологіями, ми навчаємо їхніх працівників та багато іншого. Таких фермерів ми дуже любимо.

Але є інший вид фермерів, які ведуть не дуже прозорий бізнес. З такими ми конкуруємо за землю. Адже ми орендуємо землю, сплачуємо кошти за оренду і податки, а вони податки не сплачують, тому можуть запропонувати орендну платню навіть трохи вищу за нашу. А якщо такий фермер прийде в сусіднє село і скаже, що він ще й якусь доріжку в селі вимостить, то селяни, не дуже розбираючись у деталях «білого» та «сірого» бізнесу, роблять вибір на користь «сірого».

З такими фермерами має працювати держава. В тому сенсі, що уряд має думати, як їх вивести з тіні та стимулювати до роботи за «прозорими» правилами. Ми зі свого боку проводимо зустрічі з селянами, пояснюємо, скільки податків ми заплатили, куди й на що ці податки пішли. Варто зауважити, що у людей дуже сильно змінюється ставлення до інформації, коли вони бачать цифри. Наприклад, завдяки децентралізації компанія сплачує 3 тис. грн за 1 га до місцевого бюджету – це чималі кошти. Коли люди реально бачать, що ці гроші йдуть на ремонт та обладнання місцевої лікарні, школи й дитсадка, їм вже не так цікава вимощена доріжка у порівнянні з коштами, які йдуть на розвиток громади.

Якщо компанії з іноземним капіталом будуть допущені до ринку землі, ми будемо викуповувати всю землю, на якій працюємо

AcroPolit.com: Яку тактику обрала ваша компанія на майбутні п’ять років, зважаючи на непохитну впевненість керівництва держави у потребі відкритого земельного ринку? Ви будете працювати на орендованих землях, готуєтеся викуповувати земельний банк чи застосуєте інші варіанти?

Катерина Рибаченко: Якщо компанії з іноземним капіталом будуть допущені до ринку землі, ми будемо викуповувати всю землю, на якій працюємо. Мається на увазі, якщо власники забажають продати землю, ми будемо готові її купити. Відповідно – це пріоритет №1. Пріоритет №2 – це інвестиція в логістику. За останні два роки ми побудували два маршрутні елеватори, ми бачимо, наскільки такі елеватори потрібні, який на них попит. Це ефективна й доцільна інвестиція, яка має стабілізаційний ефект та покращує екосистему. Адже всі навколишні підприємці отримують змогу зберегти своє зерно за правильних умов та правильно його транспортувати. Ще одна інвестиція пов’язана з Аgrotek. Ми створюємо індустріальний парк поруч із Бориспільським аеропортом. Ми хочемо зібрати на одному майданчику всі передові компанії, чия діяльність пов’язана з АПК, логістикою та харчовою промисловістю і створити своєрідний шоу-рум українського агросектору. У нас цей проект, скажімо так, стоїть на питанні денному, тож наступні 5 років нам буде чим займатися.

AcroPolit.com: Наостанок хотілося б з’ясувати, завдяки чому ви прийшли працювати в аграрний сектор?

Катерина Рибаченко: Майже випадково. Насправді, у мене 2 вищих освіти: економічна та юридична. До 2009-го я не мала нічого спільного з агро. У 2009 році (після повернення в Україну) мене запросили акціонери компанії до наглядової ради. До моїх посадових функцій входив нагляд за активами компанії. З того часу я захопилася роботою в аграрному секторі.

Мене вразив масштаб і цікаві завдання, котрі поставали перед компанією. Варто зауважити, що починати було досить складно, адже у 2009 році компанія перебувала не у найкращому стані: менеджмент радянських часів, «червоні» директори, багато людей і ще більше паперів. Ми зробили ставку на молодь. Ми звільнили з компанії всіх, хто щось знав про ведення сільськогосподарської діяльності тих часів, звільнили весь менеджмент, який довів компанію до плачевного стану. Зробили ставку на айтішників, економістів, математиків, людей, які вміють абстрактно мислити. До речі, я вважаю, що вищу математику потрібно додати до обов’язкової програми, зокрема для навчання агрономів. Зважаючи на той факт, що сьогодні всі процеси управління та моніторингу пов’язані з цифровими технологіями, ми пішли в IT-сектор. В 2012 році ми створили софт для всього, з чим працюємо: бачимо кожну одиницю нашої техніки, спостерігаємо будь-який виробничий процес в онлайн-режимі. Наша компанія сьогодні серед найуспішніших, але так вийшло, що люди, які прийшли до нас працювати на керівні посади, раніше майже не стикалися з аграрним сектором.

З 2012 року я обіймаю посаду генерального директора компанії Agro Region і вважаю її однією з найпрогресивніших на ринку.